Наталія Володимирівна Малинко в подат­ковій службі, вважай, з часу її реорганізації: з 1 серпня 1990 року. Молодий фахівець була першою, хто прийшов в цю серйозну органі­зацію, як мовиться, зі сторони. Після закін­чення сільгоспакадемії працювала в колгоспі імені Енгельса, а тоді вирішила спробувати себе, аби не порушити династію (сестра і зять також працювали в податковій у столиці) і... приросла душою не лише до обраної справи, а найперше до колективу, де знайшла собі і наставників, і справжніх друзів.

У Наталії Володимирівни все життя пов'я­зане з податковою, за двадцять років вона ста­ла заступником начальника, начальником од­ного з найсуворіших відділів: податкового кон­тролю перевірки платників податків юридич­них осіб. У колі її професійних обов'язків та­кож курація роботи відділу оподаткування фізичних осіб та підрозділ з погашення про­строчених податкових зобов'язань. Словом, Наталія Володимирівна має бути грозою для всіх неплатників. Однак, познайомившись з цією милою, привітною жіночкою, розумію, чому число порушників незначне: платникам просто незручно перед куратором і її колега­ми Г.Г Сеник, Л.М. Борис.

Повірте, що здійснення планових та позап­ланових перевірок і призначення покарання — це найбільший негатив у нашій роботі для мене особисто. І навіть те, що здійснюється все в рамках закону і платник зробив пору­шення сам свідомо, моральний фактор домі­нує. Задоволення від того не отримуємо. А кож­на наша ревізія регламентована і, як правило, результативна — показник професійності ко­лективу податківців.

Що тут додаси, крім того, що моя співроз­мовниця щаслива мама доньки — студентки, яка також обрала мамин фах і вуз. Династія продовжується, проте для Наталії Володими­рівни головне, аби доля в її доні була щасли­вою. А робота знайдеться, адже головне на будь-якій посаді залишатися людиною: чуй­ною, доброю, завжди з відкритим серцем до людей.